среда, 5 мая 2010 г.

чудово розумію,що якби не ця турпоїздка,то сьогодні була б звичайнісінька середа,яку я ненавиджу,повна контрольних робіт,тупих розмов однокласників та невмісних жартів вчителів.Була б втома в ногах,онлайн в три години дня.Будній день,котрий загубився б в мільйонах його близнюків.

Але цього не трапилось)Мене розриває на шматочки від тих емоцій,від всього побаченного.Мені прикро,що лише в 16 я дізналась про мальовничу Петриківку,що лише зараз я поглинула в геніальність робіт тих майстрів,в чарівність їх набутків.Мені здається,що кожен художник має свій власний стиль написання картин,точно так само,як кожна людина має власний почерк.Я так заслухалась про історію створення тих малюнків,про техніку виконання,що готова читати літературу на дану тематику,не дивлячись на те,що в мистецтві я повний нуль.Ніколи не пізно починати.тактактак.
Після звичної,на перший погляд,екскурсії по кімнатам з картинами я мала змогу взяти урок у відомої художниці,котра орнаметує прекраси та відкривала власну виставку у Японії з провідними художниками Сходу.Це був годинний  майстер-клас,де мені показували найпростіші рухи пензлем,значення символів на полотнах.Достатньо вразило.Додому я привезла малюночок,який малювала власноруч)

Також зрозуміла,що єдина річ яка не втомлюється мене надихати-це англійська мова та менталітет англомовних людей.Я вражена відкриттістю та коммунікабельністю.Сьогодні я мала змогу виконувати обов"язки перекладача.Перекладала за єкскурсоводом на англійську,звісно були моменти еекання,звісно дещо давалось складно,але в загальному вигляді отрималось не погано.Жіночка,яка пребула на славетні землі українські насправді пише книгу про наші традиції та забуті надбання та перли народу.Досить дивно,так?Українці тягнуться до європейського добробуту,плюючи на своє золото,яке розкидане по всих закутках України.Що ж,нам не звикать.

а за тим я була відвідувачем Храму Пресвятої Богородиці.
Я людина така..і молитви знаю,і церку люблю,але не дуже набожна.всього в міру якось.Але промова,звертання,священника до нас,молоді,зачепило якісь струни всередині.Чомусь захотілось більше духовного,більше щирого.Тому вирішила,що  читатиму одне Святе Письмо в день.(не виключенно,що не лінитимусь,але спробую)

Також,в очередний раз побачила Дніпропропетровськ..і невже це те місто,де б я хотіла провести роки навчання?щось,як не крути,але ні.Брудні вулиці,обшарпанні будівлі.Зпітнілі чоловічки-жіночки в маршрутках,дівчатка в однакових кофточках та хлопчики-підорочки,які з не зрозумілого дива вважають себе крутими.Це все дратує чомусь і зовсім не навіює враження"ООО..мегаполіс".сракополіс.

А потім дорога додому.
Голову рве,так хотілось комусь розповісти все це)
приїхавши,сіла на вуха своєму Олежці)

Комментариев нет:

Отправить комментарий