четверг, 6 мая 2010 г.

Колись,будучи ще сопливим дівчиськом з розбитими колінками,я тонула у власних переконаннях про телебачення і була готова сперечатися,навіть у три години ночі з тим,хто був зі мною не згоден.
Я гадала,що телебачення це не тяжкий труд спілок людей,в голові навіть і думки не було,що існують сценарії та актори,що там отримують великі гроші за один поцілунок перед об"єктивом наприклад.Не вірилось,що все повите пафосом,канонами і модою.Мені здавалось,що то все маленькі ватяні чоловічки,зроблені на замовлення для кожного шоу,фільму чи серіалу,реклами або мультика.уявлялось,що вони були сантиметрів 20 у середньому.І здавалось,що таких гарних і розумних не існує.
Звістка згодом про те,що я херню всім доказувала засмутила мене в мільярд разів більше,ніж та,що діда мороза не існує.
 _______

Комментариев нет:

Отправить комментарий